Учителю, який пожертвував собою заради спасіння учнів, хочуть присвоїти звання Героя України

У Луцьку вшанували волинського вчителя Юрія Лелюкова, який пожертвувавши собою, врятував 26 учнів.

Вечір пам’яті «Волинські герої мирного часу Юрій Лелюков» відбувся у Палаці культури Луцька 28 листопада.

Захід пройшов у рамках проекту «Честь маю», його організатором став голова благодійного фонду «Рідна Волинь» Дмитро Глазунов. Режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Віталій Іваницький.

Учитель Іваничівської школи №2 здійснив героїчний вчинок 29 листопада, 34 роки тому.

Це був звичайний четвер 1983 року. Цього ранку Юрій Лелюков поголився, поснідав, поцілував дружину і пішов на роботу. Він викладав військову підготовку. Того дня відбулась заміна останнього уроку і він потрапив на заняття до десятикласників.

На уроці він розповідав про принцип дії ручної гранати, біля нього було три муляжі, які надав військкомат для занять з дітьми, на одному з він них показав гранату у розрізі, у іншому вправно висмикнув кільце. Він почув клацання, пішов легкий дим. Таке клацання могла давати тільки бойова граната, як справжній прикордонник він знав, що у його розпорядженні не більше чотирьох секунд. Однієї вистачило на те, щоб подивитись з вікна третього поверху. Там, внизу, займались молодші школярі, ще миті вистачило на те, щоб прийняти рішення.

Він це зробив, кинувся в кут, відвернувся від дітей, затис гранату і тоді пролунав вибух. Повилітали шибки, посипалася штукатурка і вічність забрала життя Юрія Миколайовича. Своїм вчинком він врятував не лише тих 26 десятикласників, але й тих дітей, які були на подвір’ї, учителів та дітей, які знаходились у сусідніх класах.

Після перевірки навчальних закладів такі бойові гранати виявили ще у 14-х школах. Страшно навіть уявити, скільки людей могло загинути. Юрій Лелюков вчинив як спражній вчитель, офіцер та людина, тому його заслуги викликають велику повагу.

Резолюцією вечора стало звернення до Президента України Петра Порошенка. «Ми хочемо подати звернення до президента України Петра Порошенка, у якому йтиметься про те, щоб присвоїти Юрію Лелюкову звання Героя України, посмертно», – сказав голова благодійного фонду «Рідна Волинь» Дмитро Глазунов.

«Це потрібно не мертвим, це потрібно живим», – наголосив Дмитро Глазунов, який вважає, що подвиг Лелюкова є не оціненим ні в той час, ні нині. Така заява викликала гучні оплески у залі Палацу культури.

Про учителя уже багато написали та сказали. На заході ж глядачам показали фільм про Юрія Лелюкова «За чотири секунди до зими». Його створила учениця вчителя Марія Андрушко. Фільм пройнятий спогадами дружини, рідних, колег по роботі та усіх, хто знав Лелюкова. Спеціально для нього підбрали пісні, які любив чоловік.

Юра Лелюков змалку приймав виважені рішення та у першу чергу думав не про себе, а про інших, – про це розповіла його учителька географії Катерина Левицька.
«Як учитель, я ніколи не ставила собі за мету вирізняти когось із учнів: молоді жваві, допитливі. Зараз я пригадую Юру, він у свої дитячі роки був занадто серйозний. Він був скоромним, добрим, завжди міг прийти на допомогу іншим. Я пригадую такий епізод, який би при житті Юри і не вартий був би уваги.

Під час одного походу, коли ходили усім класом, умови були не з кращих, тоді змерзли всі. Після того Юра підійшов до мене і попросив: «Катерина Іванівна, не кажіть моїй мамі, що нам тут було не зовсім добре». Він хвилювався за маму, а до однокласників сказав: «Спробуйте тільки сказати вдома, що було погано, то нас більше в похід ніхто не візьме». Таким був Юра, переживав у першу чергу за інших», – розповіла вчителька Катерина Левицька.

Приїхав вшанувати учителя й учень того 10-го класу – Віктор Никоненко. За словами чоловіка, завдяки Юрію Анатолійовичу він і його однокласники дожили до сивини.

«З уроку військової підтоговки ми пішли на одну тему вперед. Юрій Анатолійович розповідав про гранати: які бувають, що робити з ними. Ми ще й жартома говорили, що раптом це бойова граната. Коли він відкрив її, то пішов димок і стався вибух, ми навіть не встигли зрозуміти, що сталось. Ми всі повибігали з класу, потім повернулись і побачили, що вчитель уже мертвий. Вибух був таким сильним, що з класу повилітали навіть журнали.

Серед наших учнів не всі живі, але коли ми збираємося, то завжди згадуємо його добрим словом. Завдяки йому ми дожили до сивини», – поділився спогадами Віктор Никоненко.

З 1983 року Іваничівська школа №2 носить ім’я Юрія Лелюкова. Крім того, у закладі кожного року вшановують героя: проводять дні пам’яті та патріотичні тижні. У школі діє музей Юрія Лелюкова, де зібрали багато речей та робіт учителя.

Дочка Юрія Лелюкова Олеся подякувала усім глядачам та організаторам дійства:
«Дякую усім, хто вперше за 34 роки організував такий захід на обласному рівні. Якби не ви, то про мого тата так і згадували б лише в Іваничівській школі та 29 листопада. У той день нічого не передбачало біди, це був простий день, такий як сьогодні. Простий чоловік пішов на просту роботу вчити дітей, ми навіть уявити не могли, що таке може статися. Я хочу сказати, що потрібно жити одним днем, радіти, що наші діти й батьки здорові, дякувати Богу за те, що маємо», – зі сльозами на очах промовила Олеся.

На заході виконували пісні учні військового ліцею з посиленою фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні, Іваничівської школи №2 та Луцької музичної школи. Також із сольними номерами виступили відомі співаки – Ірина Котлицька та В’ячеслав Судима.

Берегти світлу пам’ять про героїчний вчинок вчителя будуть ще сотні, а то й більше років. Завдяки зверненню до Президента України подвиг Юрія Лелюкова закарбується у пам’яті багатьох.